помістя
ПОМІСТЯ, я, с., іст. 1. Земельне володіння поміщика. Старий Гамза, як не гаразд своє хазяйство вів, а проте усі його великі помістя були заложені в ломбард (Мирний, IV, 1955, 204); Поміщик мав право збирати оброк у селян, що жили в його помістях, і примушувати їх робити на панщині (Іст. СРСР, І, 1956, 119).
2. У Росії і на Україні до початку XVIII ст. - феодальна земельна власність, яка надавалася за службу у війську чи при дворі і яку, на відміну від вотчини, не можна було заповідати, продавати тощо. Помістя разом з селянами роздавались дрібним служилим людям за службу при дворі або у війську князя (Іст. СРСР, І, 1957, 96).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | помістя | помістя |
Родовий | помістя | помість |
Давальний | помістю | помістям |
Знахідний | помістя | помістя |
Орудний | помістям | помістями |
Місцевий | на/у помісті | на/у помістях |
Кличний | помістя | помістя |