порадниця
ПОРАДНИЦЯ, і, ж. Жін. до порадник 1. [Господар:] Чому ти її на розум не навчиш? ти ж мати, ти перша порадниця (Вовчок, І, 1955, 16); Заклопоталися жіночки нещасливою долею безталанної молодиці.. Де не взялися порадниці (Л. Янов., І, 1959, 309); * Образно. Стомившись, мати лягала спати, а вона залишала роботу і бралася за порадницю життя - книгу (Чорн., Визвол. земля, 1959, 179).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | порадниця | порадниці |
Родовий | порадниці | порадниць |
Давальний | порадниці | порадницям |
Знахідний | порадницю | порадниць |
Орудний | порадницею | порадницями |
Місцевий | на/у порадниці | на/у порадницях |
Кличний | пораднице | порадниці |