посвист
ПОСВИСТ, у, ч. Характерний свистячий звук, який видає людина або тварина; свист. До пізнього вечора гомоніла над ставом вербівська молодь. Як стемніло - десь чулися дівочі пісні і одчайдушні вигуки, посвисти парубків (Іщук, Вербівчани, 1961 32); Зрідка тишу степову протне посвист ховраха (Десняк, Десну.., 1949, 344); Від солов'їного посвисту й тьохкання, від усього пташиного дзвону, здавалося, дзвеніли дзеркальні плеса... (Вол., Озеро.., 1959, 141) // Короткий, уривчастий свист, що служить умовним сигналом для виклику кого-небудь, початку певних дії і т. ін. - Юро, лізь першим. Пливти до правого берега. Збиратися на сигнал. Два посвисти. Давай! (Загреб., Європа 45, 1959, 16); // Свист, яким кличуть деяких свійських тварин. Не могла здобутися [віла] на слово, тільки ледве здобулась на посвист, щоб коня прикликати до себе (Л. Укр., І, 1951, 393); Кирило Тур вийшов із хати і почав звати свистом свого коня з гаю. Кінь пасся на волі округ хати. Розумна була животина: зараз прибігла, зачувши хазяйський посвист (П. Куліш, Вибр., 1969,135); // Звук, утворюваний за допомогою свистка, дудки і т. ін. На станції вдарив дзвінок, розлігся посвист, коні вжахнулись (Дн. Чайка, Тв., 1960, 42); // Своєрідний свистячий звук, що виникає під час стрімкого руху якого-небудь предмета в повітрі, сильного пориву вітру і т. ін. Кобзар косив.. Ритмічний посвист коси, пісня про дванадцятьох косарів, яку співали дівчата, в'яжучи перевесла, всі відчуття цього дня нагадали йому юнацькі роки (Жур., Дорога.., 1948, 108); Кілька пострілів, один за одним, пролунали з містка. Кулі з посвистом впивалися в болото і в воду навколо (Коз., Гарячі руки, 1960, 122); І враз Мамед насторожився. Серед вітрового посвисту він почув сторонній чужий звук (Донч., II, 1956, 37).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | посвист | посвисти |
Родовий | посвисту | посвистів |
Давальний | посвистові, посвисту | посвистам |
Знахідний | посвист | посвисти |
Орудний | посвистом | посвистами |
Місцевий | на/у посвисті | на/у посвистах |
Кличний | посвисте | посвисти |
посвистіти
ПОСВИСТІТИ, свищу, свистиш, док. Свистіти, видавати свист якийсь час. Таки що вздрить [маляр], так з нього патрет [портрет] і вчеше; хоч би тобі відро або свиня, таки живісінько воно й є; тільки посвистиш та й годі! (Кв.-Осн., II, 1956, 5); Гнат порипів шкірянкою, посвистів, похвоськав себе нагайкою по халявах і, бачачи, що Оксен з ним говорити не хоче, вийшов надвір (Тют., Вир, 1964, 33); // Якийсь час утворювати свист за допомогою свистка, дудки і т. ін. Він подав Яшкові сопілку, і той пильно почав оглядати її. Узяв у рот і посвистів трохи (Головко, І, 1957, 130).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | посвищу | посвистимо |
2 особа | посвистиш | посвистите |
3 особа | посвистить | посвистять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | посвистів | посвистіли |
Жіночий рід | посвистіла | |
Середній рід | посвистіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | посвистімо | |
2 особа | посвисти | посвистіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | посвистівши |