посланник
ПОСЛАННИК, а, ч. 1. Дипломатичний представник однієї держави в іншій.
2. книжн., заст. Те саме, що посланець. Начальник приїздив, посланник од царя (Барв., Опов.., 1902, 404); - Грішний, батюшко, більше повік не буду, - полегшено зітхає Василенко, бо його вже картає не посланник божий, а звичайний отець Миколай, який теж не цурається ні чарки, ні молодиць (Стельмах, II, 1962, 295); Першим російським посланником, що досяг Пекіна і привіз цінні дані про Китай, був Іван Петлін, сибірський козак з м. Томська (Видатні вітч. географи.., 1954, 9).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | посланник | посланники |
Родовий | посланника | посланників |
Давальний | посланникові, посланнику | посланникам |
Знахідний | посланника | посланників |
Орудний | посланником | посланниками |
Місцевий | на/у посланнику, посланникові | на/у посланниках |
Кличний | посланнику | посланники |