посміятися
ПОСМІЯТИСЯ, іюся, ієшся, док. 1. з кого - чого, рідко над ким - чим. Поглузувати з кого-, чого-небудь. - Василечку, голубчику, соколику мій! Не випитуй же в мене, чи люблю я тебе; я сього тобі зроду не скажу, щоб ти не посміявся надо мною... (Кв.-Осн., II, 1956, 46); Синявін може не прийняти Саїда, може посміятися з нього, як посміявся з Лодиженка (Ле, Міжгір'я, 1953, 56); Марія крізь задуму відчуває, що діти ладні посміятися з її щоденної турботи, і тільки порухом брів одганяє від себе їхню насмішку (Стельмах, І, 1962, 305); // Учинити наругу над ким-небудь. - Та й дивно мені, що ти довірилася йому. Ти спитай, кого він з вашого брата у люди не пустив, з кого не посміявся тільки? (Мирний, І, 1954, 86).
2. перев. без додатка. Сміятися якийсь час. Він був парубок веселий: йому б у карти погуляти, з дівчатами поспівати, насіння полузати, погойдатись на гойдалці, посміятись (Григ., Вибр., 1959, 149); Тільки єдиний притулок має Люба - родину Морозенків. І не рідня вони їй, а живуть, мов рідні. Є з ким пожуритися над своєю долею, є з ким посміятись і пісню заспівати (Стельмах, І, 1962, 344); * Образно. Проминули часи суму, непевності, можна й голоті посміятися (Ірчан, II, 1958, 403); // Сміятися доволі, досхочу; попосміятися. Забрали [діди] свої коні з чурами да й рушили до Низу. А Іванцеві того було й треба. Посміявшись доволі з своїми розбишаками, каже: - Ну, тепер, братчики, нам своя воля (П. Куліш, Вибр., 1969, 182).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | посміюся | посміємося |
2 особа | посмієшся | посмієтеся |
3 особа | посміється | посміються |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | посміявся | посміялися |
Жіночий рід | посміялася | |
Середній рід | посміялося | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | посміймося | |
2 особа | посмійся | посмійтеся |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | посміявшись |