постинати
ПОСТИНАТИ1, аю, аєш, док., перех. 1. Зітнути, зрізати, зрубати все або багато чого-небудь. [Єфросина:] Їй-богу, візьму ножиці та постинаю ті капосні ріжки (Н.-Лев., II, 1956, 479); [Лев:] Де-де! ще й не такі були дуби, та й тії постинали... (Л. Укр., III, 1952, 240).
Постинати голови кому - те саме, що Зітнути голову (всім або багатьом) (див. стинати1). - Скільки в мене є худоби - я приготую обід, як усе споживете - живі будете, а як не споживете, то голови постинаю (Укр.. казки, 1951, 139).
2. кого, рідко. Зітнути голови багатьом, зарубати, знищити багатьох. Бодай кати їх постинали, Отих царів, катів людських (Шевч., II, 1963, 96); - Там, кажуть, далеко десь, на степах - усіх панів постинали (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 25).
ПОСТИНАТИ2, ає, док., перех., рідко. Стяти, скувати льодом (річки, озера і т. ін.). Як під різдво притрусить землю сніг, Річки морозець постинає, Зібравши парубків, за пояс взявши ріг, З собаками вовків ганяє [прадід] (Бор., Тв., 1957, 59).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | постинаю | постинаємо |
2 особа | постинаєш | постинаєте |
3 особа | постинає | постинають |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | постинав | постинали |
Жіночий рід | постинала | |
Середній рід | постинало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | постинаймо | |
2 особа | постинай | постинайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | постинавши |