потайки
ПОТАЙКИ, ПОТАЙЦІ, присл., розм. Те саме, що потай. Він потайки, верхами та відлюдними стежками, вернув до села (Фр., IV, 1950, 437); Не раз вечором плакала [мати] потайки, глядячи на його муку над тими книгами (Март., Тв., 1954, 237); Схилився [Коля] до самого уха й страхає пальчиком. - Цить, Петько! - потайки шепоче йому, - бо отам ходить злодій (Вас., І, 1959, 216); В моїх очах ніхто не бачив сліз, - вони глибоко в серці запеклися та потайки палять мене вогнем... (У. Кравч., Вибр., 1958, 59).