потьмянілий
ПОТЬМЯНІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до потьмяніти. Пригнутись попрохала [вдова] в присілих дверях і в світлицю свою, де висіли потьмянілі від часу старовинні фамільні портрети, ввела обережно (Ле, Наливайко, 1957, 210); Ніс [Нур'ялі] до саклі важкий, потьмянілий від роси глек (Тулуб, Людолови, І, 1957, 260); // у знач. прикм. У потьмянілих очах її спалахнули злі вогники (Шиян, Гроза.., 1956, 322).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | потьмянілий | потьмяніла | потьмяніле | потьмянілі |
Родовий | потьмянілого | потьмянілої | потьмянілого | потьмянілих |
Давальний | потьмянілому | потьмянілій | потьмянілому | потьмянілим |
Знахідний | потьмянілий, потьмянілого | потьмянілу | потьмяніле | потьмянілі, потьмянілих |
Орудний | потьмянілим | потьмянілою | потьмянілим | потьмянілими |
Місцевий | на/у потьмянілому, потьмянілім | на/у потьмянілій | на/у потьмянілому, потьмянілім | на/у потьмянілих |