почутий
ПОЧУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до почути. Хай же сей поклик, що ми до богів посилаєм тепера, буде почутий (Л. Укр., IV, 1954, 284); Леночка дуже яскраво змалювала нам хлопчика,.. його дитячі мрії й почуті ним скарги дорослих (Ю. Янов., II, 1954, 11); // почуто, безос. присудк. сл. Рідне слово почуто У воскреслій сім'ї (Рильський, II, 1960, 223); // у знач. ім. почуте, того, с. Те, що хто-небудь почув. Бульба стоїть, вражений почутим (Довж., І, 1958, 237); Від почутого важко стискається парубоче серце (Стельмах, Хліб.., 1959, 360).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | почутий | почута | почуте | почуті |
Родовий | почутого | почутої | почутого | почутих |
Давальний | почутому | почутій | почутому | почутим |
Знахідний | почутий, почутого | почуту | почуте | почуті, почутих |
Орудний | почутим | почутою | почутим | почутими |
Місцевий | на/у почутому, почутім | на/у почутій | на/у почутому, почутім | на/у почутих |