пошпурити
ПОШПУРИТИ, рю, риш, док., перех., розм. З силою, з розмаху кинути що-небудь кудись, у щось. Грицько з радощів пошпурив грудомаху у вишник, де сховався Василь (Мирний, IV, 1955, 97); Івашко згадав про останню гранату і пошпурив її назустріч німцям (Панч, Іду, 1946, 59); Я, вибравши круглого камінця, теж підплигнув на одній нозі, розмахнувся з усієї сили і пошпурив його в море (Збан., Мор. чайка, 1959, 15); // неперех., чим. З силою, з розмаху кинути чим-небудь у когось, щось, на когось, щось. А Котигорошко як пошпурить тим дубком у хату - за малим хати не розвалив (Укр.. казки, 1951, 97); Чи не пошпурив на мене отой проклятий Мина пляшкою? (Н.-Лев., II, 1956, 118).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пошпурю | пошпуримо |
2 особа | пошпуриш | пошпурите |
3 особа | пошпурить | пошпурять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | пошпурив | пошпурили |
Жіночий рід | пошпурила | |
Середній рід | пошпурило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пошпурмо | |
2 особа | пошпур | пошпурте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | пошпуривши |