пристойно
ПРИСТОЙНО. Присл. до пристойний. [Панна:] Пане отамане! Накажіть отим своїм гайдамакам, щоб вони з панною поводилися пристойно! (Вас., III, 1960, 188); Кімната власного будинку Трохима Корчака в одному з міст західних областей України. Прибрана вона небагато, але дуже пристойно (Собко, П'єси, 1958, 255); Як на чужоземця українською мовою Петушек говорив цілком пристойно, лише своєрідно інтонував речення (Шовк., Інженери, 1956, 19); - Уявіть, малює він досить пристойно (Стельмах, І, 1962, 267); // у знач. присудк. сл. - А Сомко знаєте який? Зараз загориться, як порох. «Пане гетьмане, - до Юруся, - старого пса не пристойно мішати в нашу компанію...» (П. Куліш, Вибр., 1969, 58); - Може, це не зовсім пристойно звертатись з просьбою до незнайомої людини... - Цю незручність легко усунути... Давайте познайомимось... (Бурл., Напередодні, 1956, 39).