прогугнявити
ПРОГУГНЯВИТИ, влю, виш; мн. прогугнявлять; перех. і без додатка, розм. Док. до гугнявити. Нестямний регіт обняв хату... За ним не чутно було, як Педоря, прогугнявивши собі під ніс «заціпило?!», грюкнула дверима (Мирний, III, 1954, 210); - Квіточки, метелики , - єхидно прогугнявив Данько . - А куди ми це все подінемо (Мокр., Острів.., 1961, 6); - Ти - Жора?! Ти - мій Жора?! - отетерів батько . - А що, хіба не схожий? - прогугнявив Жора (Вишня, II, 1956, 66).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | прогугнявлю | прогугнявимо |
2 особа | прогугнявиш | прогугнявите |
3 особа | прогугнявить | прогугнявлять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | прогугнявив | прогугнявили |
Жіночий рід | прогугнявила | |
Середній рід | прогугнявило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | прогугнявмо | |
2 особа | прогугняв | прогугнявте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | прогугнявивши |