прудивус
ПРУДИВУС, ПРУДИУС, а, ч ., розм. Той, хто має довгі, пишні вуса; вусань, крутивус. [Горпина:] Загляну хоч у вікно, може, на мене задивиться який кожум'яцький прудивус (Н.-Лев., II, 1956, 480); Увечері хтось уже виспівував і частівки про те, що «наш Мишуня - прудивус, в нього виріс білий вус..!» (Ю. Янов., II, 1954, 131); Як я того прудиуса любила, не одні я черевички зносила (Сл. Гр.); - Що за баляндрасник отсей прудиус! - каже, сміючись, Сомко (П. Куліш, Вибр., 1969, 92); * У порівн. Він насупив брови, мов казковий прудивус (Вільде, Повнол. діти, 1960, 195).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | прудивус | прудивуси |
Родовий | прудивуса | прудивусів |
Давальний | прудивусові, прудивусу | прудивусам |
Знахідний | прудивуса | прудивусів |
Орудний | прудивусом | прудивусами |
Місцевий | на/у прудивусі, прудивусові | на/у прудивусах |
Кличний | прудивусе | прудивуси |