прямцем
ПРЯМЦЕМ, присл., розм. 1. Навпростець, напрямки. За руки взялися [Еней і Сивилла], Прямцем до пекла поплелися (Котл., І, 1952, 126); У шапці білій та пухнастій іде з усміхненим лицем сам Дід Мороз, немов у казці, по нашій вулиці прямцем (Забіла, У.. світ, 1960, 27).
2. Рівно, прямо, випроставшись. Не втерпів [Антосьо], щоб не порадуватись: став прямцем і почав підскакувать (Свидн., Люборацькі, 1955, 142).
@ Поставило прямцем кого, безос. - хтось остовпів. Пищимуху так прямцем і поставило, наче хто шпигонув гострим ножем у серце (Мирний, IV, 1955, 366).
прямець
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | прямець | прямці |
Родовий | прямця | прямців |
Давальний | прямцеві, прямцю | прямцям |
Знахідний | прямець | прямці |
Орудний | прямцем | прямцями |
Місцевий | на/у прямці | на/у прямцях |
Кличний | прямцю | прямці |