пуць
ПУЦЬ, присудк., сл., розм. Уживається як присудок за знач. пуцьнути. Пило біля ставка дурне Вороненя.. Дивлюсь - воно угору полетіло Да й пуць на шию барану (Греб., І, 1957, 66); [Марина:] Вчора прийшов [Лаврін], я пуць йому в ноги: і сякий, і такий, і довічно за тебе бога молитиму, відкаснись від мене, бо загину!.. (Кроп., II, 1958, 206).