сановник
САНОВНИК, а, ч. 1. У дореволюційній Росії - особа, що мала високий сан, чин. Царські міністри і сановники, дипломати і генерали.. давно закінчили своє життя на задвірках історії (Цюпа, Україна.., 1960, 288); Осторонь від трибуни стояли сановники, міністри і представники закордонних місій (Рибак, Що сталося.., 1947, 157).
2. ірон. Особа, яка зазналася, займаючи високу посаду. Іронія стає улюбленою зброєю Ігоря Муратова в борні проти порушників норм комуністичної моралі. Поет демаскує міщан, егоїстів, індивідуалістів, бюрократів, пристосуванців, лестунів, сановників (Рад. літ-во, 8, 1968, 7).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | сановник | сановники |
Родовий | сановника | сановників |
Давальний | сановникові, сановнику | сановникам |
Знахідний | сановника | сановників |
Орудний | сановником | сановниками |
Місцевий | на/у сановнику, сановникові | на/у сановниках |
Кличний | сановнику | сановники |