свавільник
СВАВІЛЬНИК, а, ч. Свавільна людина; самоволець. Гультяї, свавільники, дармоїди, вони іноді зраджували пана, перебігали до другого, котрий більше викочував їм п'яного трунку (Мирний, І, 1949, 186); Хотів [гетьман].. зловити невгамовних свавільників, та не міг (Ле, Україна, 1940, 43); Знову старий свавільник потяг немовля дихати повітрям або ще кудись, щоб тільки задовольнити свій егоїзм, лишитися з онуком на самоті! (Ю. Янов., II, 1954, 109); * Образно. До такого [потоку] й не підступиш близько.. А схочеш пити - оббризкає все лице, за шию наллється. Просто свавільник! (Хотк., II, 1966, 301).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | свавільник | свавільники |
Родовий | свавільника | свавільників |
Давальний | свавільникові, свавільнику | свавільникам |
Знахідний | свавільника | свавільників |
Орудний | свавільником | свавільниками |
Місцевий | на/у свавільнику, свавільникові | на/у свавільниках |
Кличний | свавільнику | свавільники |