світич
СВІТИЧ, а, ч. 1. Те саме, що світоч. Тільки в однім місці монгольського табору блищалося світло: се горів-палахкотів смоляний світич у шатрі Тугара Вовка (Фр., VI, 1951, 99); Була ніч. На дерев'яній полиці горів світич. У кутку - коло божниці - лампада (Довж., І, 1958, 265); Смілі майстри нової будови, Прямування нового борці; Ви, що волі, знаття і любові Світич держите міцно в руці! ..Я єднався в думках моїх з вами (Граб., II, 1959, 497); Що слово точене? Чарує звук Акторських реплік та уданих мук.. І промовляє критик: «Скинь кашкет! Он світич наш, він гріє і зоріє, Люби і поклоняйся: то - поет!» (Зеров, Вибр., 1966, 83).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | світич | світичі |
Родовий | світича | світичів |
Давальний | світичеві, світичу | світичам |
Знахідний | світич, світича | світичі, світичів |
Орудний | світичем | світичами |
Місцевий | на/у світичі, світичу, світичеві | на/у світичах |
Кличний | світичу | світичі |