словник
СЛОВНИК, а, ч. 1. Книга, в якій в алфавітному чи тематичному порядку подано слова якоїсь мови (з тлумаченням, перекладом на іншу мову і т. ін.). Словники - справжні, путящі словники з широким ілюстративним матеріалом - є не тільки зведенням в одно місце мовних багатств, а разом з тим і свідченням розумового, духовного багатства (Рильський, IX, 1962, 124); Перші українські словники кінця XVI - початку XVII ст. мали значення своєрідних енциклопедичних довідників (Вітч., 5, 1969, 185); Орфографічний словник; Перекладний словник.
Диференціальний словник див. диференціальний; Тлумачний словник див. тлумачний; Частотний словник див. частотний.
2. тільки одн. Сукупність слів, які використовуються в чиїй-небудь мові. Радію кожному слову, що входить у твій [П. Тичини] словник (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 60); Словник Михайла Окуня («Розумний і дурень») рясніє такими термінами, як «розписка», «вексель», «квитанція», «трактат», «комерція» (Життя К.-Карого, 1957, 182); // Сукупність слів певної мови; лексика. Окремі діалектизми можуть увійти і входять до словника літературної мови, втративши своє вузьке, місцеве значення (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 9).
^ Активний словник див. активний; Пасивний словник, лінгв.- запас слів у будь-якого носія мови, значення яких він розуміє, але сам їх не вживає.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | словник | словники |
Родовий | словника | словників |
Давальний | словникові, словнику | словникам |
Знахідний | словник | словники |
Орудний | словником | словниками |
Місцевий | на/у словнику | на/у словниках |
Кличний | словнику | словники |