смиренний
СМИРЕННИЙ, а, е. 1. Який усвідомлює свою мізерність, нікчемність; позбавлений гордовитості. Списав її [книжку] смиренний слуга господа.. брат Веріфікус (Л. Укр., III, 1952, 740); [Гаврило:] Ідіть у фортецю і не забувайте, що сказав вам смиренний божий слуга, полковий дяк (Корн., І, 1955, 219).
2. Покірний, лагідний. Бойко сидить на лаві. Смиренний, тихий бойко (Хотк., II, 1966, 420); // Який виражає покору, лагідність. На смиренному обличчі старости хижішають темні, з розкиданими прожилками очі (Стельмах, І, 1962, 639); У панегіричних творах автори піднесено вихваляли того, кому присвячували вірш, а про себе говорили у смиренному, зневажливому тоні (Рад. літ-во, 5, 1962, 87); // Сповнений покори. За сими йшли [у пеклі] святі понури, Що не дивились на світ, Смиренної були натури. Складали руки на живіт (Котл., І, 1952, 128); Й ця смиренна грамота здається королеві нечуваною зухвалістю (Тулуб, Людолови, 1957, 497).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | смиренний | смиренна | смиренне | смиренні |
Родовий | смиренного | смиренної | смиренного | смиренних |
Давальний | смиренному | смиренній | смиренному | смиренним |
Знахідний | смиренний, смиренного | смиренну | смиренне | смиренні, смиренних |
Орудний | смиренним | смиренною | смиренним | смиренними |
Місцевий | на/у смиренному, смиреннім | на/у смиренній | на/у смиренному, смиреннім | на/у смиренних |