спалений
СПАЛЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до спалити. На місці тої, спаленої фашистами, ..звелась он яка хата (Цюпа, Назустріч.., 1958, 440); Зимно в бараці. Добова норма дров давно вже спалена (Гончар, II, 1959, 130); Прийдеш над сю гору,- пустиня, спалена сонцем, ні прутика, ні гіллячки (Мирний, І, 1954, 279); Курилася спалена суховієм рілля (Панч, В дорозі, 1959, 48); Хліб засихає на полі, спалений довготривалою спекою (Кол., Терен.., 1959, 52); Мчить Голодуха стомлений, розпухлий, спалений сонцем і вітрами (Довж., І, 1958, 253); Задавлений плач, глухий болісний клекіт у грудях вирвались з одкритих, смагою спалених, уст (Мирний, І, 1954, 360); Спалені морозом легені ніби кровоточать (Головко, II, 1957, 311); // спалено, безос. присудк. сл. В самім замку невеличку Церковку святую Не спалено (Шевч., II, 1953, 126); В одному тільки Городнянському повіті.. було знищено шістнадцять поміщицьких маєтків, спалено дві винокурні (Скл., Легенд. начдив, 1957, 6); Хату спалено, а старого Демида нещадно побито (Довж., І, 1958, 307).
@ Мости свої (за собою) спалено - вже неможливо повернутися до чого-небудь, продовжити щось. Щось у телефоні клацнуло, загули дроти. Розмову закінчено, мости спалено за собою (Чаб., Тече вода.., 1961, 173).
2. у знач. прикм. Який зазнав дії вогню, сонця і т. ін.; обпалений, почорнілий. Навколо лежала спалена, сплюндрована, гола, як після потопу, земля... (Загреб., День.., 1964, 89); * У порівн. Кам'яні шпилі.. рожевіли на небі,.. а ліси по схилу гір чорніли немов спалені (Коцюб., І, 1955, 290); // Висохлий від спеки. Піди на спалені покоси, Що в раз останній роси п'ють (Олесь, Вибр., 1958, 202); Випали ще дощі тихі, з сонцем. Спалені трави одволожило (Головко, II, 1957, 230); // Дуже засмаглий. Теплий вітрець обвіває її чорне спалене лице (Н.-Лев., І, 1956, 113); // Пересохлий від внутрішнього жару; вкритий смагою, запечений. Спалені губи з трудом розривала [баба] та білим язиком їх зволожувала (Стеф., І, 1949, 44).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | спалений | спалена | спалене | спалені |
Родовий | спаленого | спаленої | спаленого | спалених |
Давальний | спаленому | спаленій | спаленому | спаленим |
Знахідний | спалений, спаленого | спалену | спалене | спалені, спалених |
Орудний | спаленим | спаленою | спаленим | спаленими |
Місцевий | на/у спаленому, спаленім | на/у спаленій | на/у спаленому, спаленім | на/у спалених |
спаленіти
СПАЛЕНІТИ, ію, ієш, док. 1. Раптово перейнятися яким-небудь сильним почуттям. Дівчина спаленіла знов і вдарила роздразнено якусь муху у коня на шиї (Коб., Покора, 1899, 30); - Ховати? Від кого? - спаленіла Вустя.- Від тих, що на фронті? Що на голодних пайках сидять? (Гончар, II, 1959, 149).
2. Дуже почервоніти (від сильного почуття, хвилювання і т. ін.). - Я Дарки не дам, бо я без неї як без рук. Пошукай-но ще такої дівки. Дарка спаленіла. Се вперше мати так виразно похвалила її (Л. Укр., III, 1952, 668); Парубок страшенно тут змішався, Весь спаленів і довго не рішався Сказати слово (Фр., XIII, 1954, 287); Вустя, спаленівши при одному цьому імені, поспішила сховати свої рум'янці у свіжому Ганниному зіллі (Гончар, Таврія, 1952, 355); - А які очі маєш? Поглянь на мене. Сивоок спаленів на виду (Загреб., Диво, 1968, 167).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | спаленію | спаленіємо |
2 особа | спаленієш | спаленієте |
3 особа | спаленіє | спаленіють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | спаленів | спаленіли |
Жіночий рід | спаленіла | |
Середній рід | спаленіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | спаленіймо | |
2 особа | спаленій | спаленійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | спаленівши |