сплоха
СПЛОХА, присл., розм. Легко, просто. - А чого ти там боялась? Хіба я вовк, чи що? Тебе не злякаєш сплоха; о, тебе не злякаєш! (Н.-Лев., VI, 1966, 404); - Ще, брат, Федора сплоха не зігнеш... Гнули його в три погибелі всякі недолі, гнули, як лозу на каблучку... А що - зігнули?.. (Мирний, IV, 1955, 233); - Він сердитий, грізний, до нього сплоха не підійдеш, а ми його об'їдемо (Хижняк, Килимок, 1961, 36).
Не сплоха, рідко - не скоро. - Чи не закинуть [сітку] ще раз? Сонце не сплоха зійде,- казав дід Панас (Н.-Лев., І, 1956, 66); - Та не сплоха ще й вернеться [чоловік]! - додала баба. - Ох! - зітхнула Христя. - А я думаю, він уже швидко прийде (Мирний, І, 1954, 238).