співбесідник
СПІВБЕСІДНИК, а, ч. Той, хто бесідує, розмовляє з ким-небудь. Він охоче відповідав Діброві, радіючи, що знайшов собі балакучого співбесідника (Кучер, Пов. і опов., 1949, 61); Співбесідники не помітили, що до їхньої розмови, стоячи зблизька, прислухається чоловік (Бурл., О. Вересай, 1959, 51).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | співбесідник | співбесідники |
Родовий | співбесідника | співбесідників |
Давальний | співбесідникові, співбесіднику | співбесідникам |
Знахідний | співбесідника | співбесідників |
Орудний | співбесідником | співбесідниками |
Місцевий | на/у співбесіднику, співбесідникові | на/у співбесідниках |
Кличний | співбесіднику | співбесідники |