столовник
СТОЛОВНИК, а, ч., заст. Той, хто харчується в кого-небудь за плату. - Ти був вдома тільки столовником!.. (Коцюб., II, 1955, 305); Після смерті чоловіка вона жила з того, що тримала столовників (Бурл., Напередодні, 1956, 214).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | столовник | столовники |
Родовий | столовника | столовників |
Давальний | столовникові, столовнику | столовникам |
Знахідний | столовника | столовників |
Орудний | столовником | столовниками |
Місцевий | на/у столовнику, столовникові | на/у столовниках |
Кличний | столовнику | столовники |