стражник
СТРАЖНИК, а, ч . 1. У дореволюційній Росії - нижчий поліцейський чин у сільській місцевості. Цікаво послухати, як розумні голови керують отими справами, цікаво, але .. небезпечно... Ще скажуть: ходжу, щоб громаду проти стражника обурювати (Мирний, IV, 1955, 351); Цього дня й урядникові роботи було. Увесь ранок удвох із стражником ходили по селу, зривали прокламації (Головко, II, 1957, 257).
2. Той, хто стереже, охороняє що-небудь. Полонені австрійці рубали в лісі дуби під наглядом стражників (Донч., III, 1956, 123); - Найтяжче - перейти біля Кутно.. кордон. Але у нас є такі вірні люди, що виведуть з-під самого носа стражників (Стельмах, І, 1962, 197).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | стражник | стражники |
Родовий | стражника | стражників |
Давальний | стражникові, стражнику | стражникам |
Знахідний | стражника | стражників |
Орудний | стражником | стражниками |
Місцевий | на/у стражнику, стражникові | на/у стражниках |
Кличний | стражнику | стражники |
стражників
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | стражників | стражникова | стражникове | стражникові |
Родовий | стражникового | стражникової | стражникового | стражникових |
Давальний | стражниковому | стражниковій | стражниковому | стражниковим |
Знахідний | стражників, стражникового | стражникову | стражникове | стражникові, стражникових |
Орудний | стражниковим | стражниковою | стражниковим | стражниковими |
Місцевий | на/у стражниковому, стражниковім | на/у стражниковій | на/у стражниковому, стражниковім | на/у стражникових |