сюр
СЮР, виг . 1. Звуконаслідування, що означає різкий, високий звук. Той щебет [ластівок] ніби зливається з сюрканням білих цівок молока в дійниці: сюр-сюр, фіть-фіть... (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 68).
2. розм. Уживається як присудок за знач. сюркати, сюрчати. Прядуть на прядках молодиці й дівчата, баби на веретенах. А коли є ще в хаті ткач - дід сивий, - то в нехитру мелодію прядок ще й верстат, немов барабан, гупає і човник по основі кларнетом: сюр, сюр... (Головко, II, 1957, 89).
сюра
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | сюра | сюри |
Родовий | сюри | сюр |
Давальний | сюрі | сюрам |
Знахідний | сюру | сюри |
Орудний | сюрою | сюрами |
Місцевий | на/у сюрі | на/у сюрах |
Кличний | сюро | сюри |