тліючий
ТЛІЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до тліти. В кущах, серед кісток забутих, У купі тліючих кольчуг, Мечів і шоломів погнутих Собі шукає зброю він (Пушкін, Руслан і Людм., перекл. Терещенка, 1949, 48); Роман кинув тліючу губку на ожеред соломи, що лежав коло стодоли, і поваживсь тікати ... (Коцюб., І, 1955, 120); Люди.. обтрушувались, гасили один на одному тліючий одяг (Гончар, Південь, 1951, 99); Перед ним відкрилась глибока яма, з якої ледь виднівся тліючий вогник (Цюпа, Назустріч.., 1958, 291); Я закрила очі руками, а він з'явився перед моєю душею. З'явився блідий, з тліючими очима, в старій одежі, голодний! (Коб., І, 1956, 178).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | тліючий | тліюча | тліюче | тліючі |
Родовий | тліючого | тліючої | тліючого | тліючих |
Давальний | тліючому | тліючій | тліючому | тліючим |
Знахідний | тліючий, тліючого | тліючу | тліюче | тліючі, тліючих |
Орудний | тліючим | тліючою | тліючим | тліючими |
Місцевий | на/у тліючому, тліючім | на/у тліючій | на/у тліючому, тліючім | на/у тліючих |