тупиця
ТУПИЦЯ, і. 1. ж. Те саме, що тупак 1. Як добре плече, так і тупиця січе (Номис, 1864, № 7362).
2. ч. і ж., розм. Про тупу, розумово обмежену людину. Голова вдався собі разом тупиця і гординя (П. Куліш, Вибр., 1969, 294); Не розуміючи того, що це втома і що ця втома ослабила пам'ять, він нарікав на себе, обзивав себе тупицею, нездарою (Тют., Вир, 1964, 52).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | тупиця | тупиці |
Родовий | тупиці | тупиць |
Давальний | тупиці | тупицям |
Знахідний | тупицю | тупиць |
Орудний | тупицею | тупицями |
Місцевий | на/у тупиці | на/у тупицях |
Кличний | тупице | тупиці |