тьху
ТЬХУ, ТЬХУ-ТЬХУ, рідко ТЬФУ, ТЬФУ-ТЬФУ, виг . 1. Звуконаслідування, що відтворює звук при плюванні. - Згинь, сатано! Щезни! Пропади... Тьфу! Тьфу! Тьфу! - спльовувала баба Горпиниха (Мирний, IV, 1955, 376); Яшко постояв, подумав і пішов пити... Плювався згодом: - Не вода, помиї якісь. Тьху! (Головко, І, 1957, 170); - От, сину, здається, щастя само пливе в твої руки. Тьху, тьху, тьху, щоб не наврочити! (Стельмах, І, 1962, 532); - При здоров'ї ви, бачу, дівчата, при красі!.. Тьху-тьху, хоча б не наврочити часом, - весело сказав прикажчик (Гончар, Таврія, 1952, 103).
2. розм. Уживається як присудок за знач. тьхукати і тьфукати. - Тьху, тьху, тьху! Тричі тьху на твою землю! (Коцюб., II, 1955, 11).
3. розм. Уживається для вираження здивування, незадоволення, досади і т. ін. - Тьху! Бий вас сила божа! - крикнуло скілько разом людей. - Тілько ранок згаяли! (Мирний, І, 1954, 260); Присниться ж таке.. Тьфу!... (Коцюб., І, 1955, 162); [Молодиця:] Тьфу ти, нечиста, сила! Злякав - насилу на ногах вдержалася (Вас., III, 1960, 25).
4. у знач. присудк. сл., розм. Уживається для негативної характеристики кого-, чого-небудь. - Казав.., що добра чихонь [чехоня], аж вона - тьфу! - випльовуючи, мовив Яків (Мирний, І, 1954, 297); - І хвалилися [варяги], що їхній бог найсильніший.., а наші боги - то просто тьфу! (Загреб., Диво, 1968, 112).