уговорювати
УГОВОРЮВАТИ (ВГОВОРЮВАТИ), юю, юєш і рідше УГОВОРЯТИ (ВГОВОРЯТИ), яю, яєш, недок.. УГОВОРИТИ (ВГОВОРИТИ), орю, ориш, док., перех., розм . 1. Переконувати, схиляючи до чого-небудь; умовляти. А мати - як мати! Вона почне його уговорювати, пестувати: «Не роби так, синочку, не ходи туди, голубчику!» (Кв.-Осн., II, 1956, 421); Старий Джеря й Джериха знов почали вговорювати сина женитись цієї осені (Н.-Лев., II, 1956, 179); Завідувач довго вговоряв Христю й старого, щоб узяли снопов'язалку (Ле, Вибр., 1939, 50); Ну, ні, він, зумів її вговорити, вона теж поїде! (Донч., V, 1957, 380).
2. Заспокоювати, утішати. І чує вона поміж гомоном, говіркою та сваркою - чийсь голос її вговоряє: «Не плач, дівчино, і не бійсь!» (Вовчок, І, 1955, 359); Часто гримав на неї [Марусю] батько і ласкою уговорював, щоб не журилася, щоб у тугу не вдавалася (Кв.-Осн., II, 1956, 79); Він [Лаврін] пригорнув її [Мелашку] до себе, вговорював ласкавими словами (Н.-Лев., II, 1956, 326); Всі ми, хто був у хаті, повибігали подивитися, що там таке. На вигоні вже стояли люди, охали, зацитькували та вговорювали когось (Фр., І, 1955, 264).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | уговорюю | уговорюємо |
2 особа | уговорюєш | уговорюєте |
3 особа | уговорює | уговорюють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | уговорюватиму | уговорюватимемо |
2 особа | уговорюватимеш | уговорюватимете |
3 особа | уговорюватиме | уговорюватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | уговорював | уговорювали |
Жіночий рід | уговорювала | |
Середній рід | уговорювало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | уговорюймо | |
2 особа | уговорюй | уговорюйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | уговорюючи | |
Минулий час | уговорювавши |