умілий
УМІЛИЙ (ВМІЛИЙ), а, е. 1. Який володіє умінням, має добрі навички до чогось; вправний. В домі ж у батька мойого [мого] була фінікіянка гарна, Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 266); Вдивляючися пильно в путь, від міста і до міста по рейках поїзди ведуть умілі машиністи (Забіла, У.. світ, 1960, 120); // у знач. ім. умілий, лого, ч. Той, хто володіє умінням, має добрі навички до чогось. В умілого і долото рибу ловить (Номис, 1864, № 6019).
Умілі руки; Уміла рука - з добрими навичками до чогось; вправні руки. Руки були в нього умілі, зрозумів він усе швидко, і робота в нього завжди кипіла (Вас., II, 1959, 234); Летить сонячною курявою Сенька-кулеметник і - строчить умілою рукою по ворожих лавах... (Кос., Новели, 1962, 9).
2. Який здійснюється, виконується з умінням, вправно. [Сергєєв:] Товариші, війська нашого фронту, в результаті навальної атаки піхоти і вмілого обхідного маневру бронетанкових з'єднань, оволоділи містом Житомиром (Дмит., Драм. тв., 1958, 168).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | умілий | уміла | уміле | умілі |
Родовий | умілого | умілої | умілого | умілих |
Давальний | умілому | умілій | умілому | умілим |
Знахідний | умілий, умілого | умілу | уміле | умілі, умілих |
Орудний | умілим | умілою | умілим | умілими |
Місцевий | на/у умілому, умілім | на/у умілій | на/у умілому, умілім | на/у умілих |
уміти
УМІТИ (ВМІТИ), ію, ієш, недок., перев. з інфін . 1. Володіти умінням робити що-небудь. Зоня знала стільки веселих.. краков'яків, уміла так гарно танцювати (Л. Укр., III, 1952, 647); Кульжан вміла і шити, і варити, і валяти повсть, і вишивати (Тулуб, В степу.., 1964, 59); - Нам, товаришу Оленчук, зараз потрібні люди, які досконало знають Сиваш, уміють орієнтуватись на ньому не тільки вдень, а й вночі (Гончар, II, 1959, 398); // Мати здібність, здатність до чого-небудь. Марічка і сама вміла складати пісні (Коцюб., II, 1955, 314); Умів Юрчик оповідати як ніхто! Славився тим (Хотк., II, 1966, 153); - Терентію, я мушу тобі сказати, ти зовсім не вмієш розмовляти з людьми (Довж., І, 1958, 478); // Бути в змозі, могти зробити що-небудь. Вміла мати брови дати, Карі оченята, Та не вміла на сім світі Щастя-долі дати (Шевч., І, 1963, 25); Він закляк, як та худобина, якій болить щось усередині, а сказати вона про те не вміє (Тют., Вир, 1964, 295).
@ Не вміти слова (двох слів) вимовити (сказати) див. слово; Уміти повернутися див. повертатися1.
2. розм. Знати. - Хлопці, чутно, співають, - цокоче дівчина. - Та таких гарних пісень! Наші хлопці таких і не вміють; мабуть, то байрачани... (Мирний, І, 1949, 317); Батюшчин машталір був колись у солдатах [солдатах] і вміє багато слів, що й учительша їх не чула (Мик., Кадильниця, 1959, 6).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | умію | уміємо |
2 особа | умієш | умієте |
3 особа | уміє | уміють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | умітиму | умітимемо |
2 особа | умітимеш | умітимете |
3 особа | умітиме | умітимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | умів | уміли |
Жіночий рід | уміла | |
Середній рід | уміло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | уміймо | |
2 особа | умій | умійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | уміючи | |
Минулий час | умівши |