уславлений
УСЛАВЛЕНИЙ (ВСЛАВЛЕНИЙ), а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до уславити. Уславлений [будинок Павлова у Сталінграді] не висотою, ні, не дивом чарівним архітектури, ніщо його не красить голі мури - простої кладки стіни цегляні (Гонч., Вибр., 1959, 244); Жалкував лиш, що не брав Берліна (Молодим хлопчатком був тоді) І не знав, що він - прекрасна зміна Шахтарям, уславленим в труді (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 141); В уславленій Миколою Гоголем Диканьці, на Полтавщині, відбулося урочисте відкриття картинної галереї, створеної за допомогою київських митців (Веч. Київ, 16.XI 1967, 1); // уславлено, безос. присудк. сл. Уславлено було мене за потайного п'яницю (Вас., Незібр. тв., 1941, 199).
2. у знач. прикм. Знаменитий, славетний. «Дуже мені до сподоби п. Крушельницька на портреті», - писала Леся Українка. Уславлена поетеса мала палке бажання листуватися з уславленою артисткою, зустрітися з нею особисто (Мист., 1, 1966, 30); На третій рік він був уже майором, уславленим винищувачем, і борт його літака прикрашало дванадцять зірок (Рибак, Опов., 1949, 88); «Українським Чапаєвим» називають у народі уславленого героя громадянської війни Миколу Щорса (Веч. Київ, 20.III 1967, 1); // Про якого багато говорять, якого хвалять, відомий всім, звичний. Грім, ухоплений рукою, Світить далі голубій. Геть, уславлений спокою! Ми в труді, у боротьбі! (Рильський, І, 1960, 293); Відчувалась осінь з уславленою печеною картоплею (Вільде, Сестри.., 1958, 371).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | уславлений | уславлена | уславлене | уславлені |
Родовий | уславленого | уславленої | уславленого | уславлених |
Давальний | уславленому | уславленій | уславленому | уславленим |
Знахідний | уславлений, уславленого | уславлену | уславлене | уславлені, уславлених |
Орудний | уславленим | уславленою | уславленим | уславленими |
Місцевий | на/у уславленому, уславленім | на/у уславленій | на/у уславленому, уславленім | на/у уславлених |