утямити
УТЯМИТИ (ВТЯМИТИ), млю, миш; мн. утямлять; док., перех. і без додатка, розм. 1. Зрозуміти щось, осягти суть чого-небудь. - Ви розкажіть мені, з чого і як скоїлось ваше лихо, нехай я усю подрібницю втямлю (Вовчок, VI, 1956, 267); Молодиця не вміла до пуття спекти хліб та паляниці. Баба Зінька показала їй раз-другий, і розумна.. Соломія швидко втямила цю хазяйську справу (Н.-Лев., VI, 1966, 348); - Малий він ще... Виросте, утямить усе... (Мушк., Чорний хліб, 1960, 134); Все це були хлоп'ята не старші п'ятнадцяти років, з ними серйозної розмови не почнеш - нічого не втямлять (Бурл., Напередодні, 1956, 11); Юхим почув про це в кузні. Що це не пуста балачка [пожежа економії], він зразу ж утямив, тільки-но сказали йому, що повернувся Невкипілий із своїх мандрів (Головко, II, 1957, 281); // Дійти до певного висновку, усвідомити що-небудь. - Тепер і сам найясніший утямив, що козаки - то сила! (Добр., Очак. розмир, 1965, 33).
2. Зберегти у пам'яті, затямити. - Втямте собі: всюди, де вас не будуть допитувати, маєте говорити одно: ви хотіли тільки налякати пана, побити, потрощити йому зі злості вікна (Стельмах, І, 1962, 451).
3. Виявивши кмітливість, здогадатися про що-небудь. Юхим таки одбив гвинтівкою перший удар - клинок дзвякнув об гвинтівку й одскочив, але козак утямив це: замахнувшись ніби рубати, він натомість несподівано шименув клинком Юхима в груди (Головко, II, 1957, 355).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | утямлю | утямимо |
2 особа | утямиш | утямите |
3 особа | утямить | утямлять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | утямив | утямили |
Жіночий рід | утямила | |
Середній рід | утямило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | утяммо | |
2 особа | утям | утямте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | утямивши |