УТІКАЧ (ВТІКАЧ), а, ч. Той, хто втікає, втік звідкись. Пороснули і Рутуляни, Як од дощу в шатер цигани, А тілько Турн один оставсь, Утікачів щоб перейняти (Котл., I, 1952, 219); Кукса кинувся бігти. Затріщав тин. Але в ту саму хвилину, коли втікач збирався перемахнути на той бік, у поле, Кульгавий стрибнув, і в його зубах лишився добрий клапоть Куксиної штанини (Донч., І, 1956, 70); Жірондист-утікач ходить по містку над глибоким яром (Л. Укр., II, 1951, 178); Легейдин родич - утікач із Князівки - зібрав цілий натовп. Який уже раз розповідав він історію про свою втечу (Головко, II, 1957, 294); - Тут не раз ступала нога мисливця, тут проходили і бродяги, і колишні втікачі-каторжани (Донч., III, 1956, 203).