фат
ФАТ, а, ч. 1. розм. Самовдоволений франт, джиґун; особа, що любить похизуватися. [Микола:] От бестія, вже до полковника доп'явся. Мій кореш [товаришок].. Фат вищої марки (Д. Бедзик, Ост. вальс, 1959, 64).
2. заст. Роль самовдоволеного франта, коханця-позера в театральній п'єсі; актор, що виконує таку роль.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | фат | фати |
Родовий | фата | фатів |
Давальний | фатові, фату | фатам |
Знахідний | фата | фатів |
Орудний | фатом | фатами |
Місцевий | на/у фаті, фатові | на/у фатах |
Кличний | фате | фати |
фата
ФАТА, и, ж. Легке, звичайно довге, покривало з тюлю або мережива як весільний головний убір нареченої. - Давай лишень гроші, не теревень! Треба купувати фату, гірлянду, букети, стрічки, кокарди, набирати на вінчальну сукню (Н.-Лев., V, 1966, 304); І от з'являється юна наречена. У довжелезній фаті, білих рукавичках, білій сукні старовинного покрою (Ю. Янов., IV, 1959, 133); *Образно. Берізка причепурилася, огорнувшись зеленою прозорою фатою першого листя (Бойч., Молодість, 1949, 37); *У порівн. Вітер шелестів соняшниками, вилискував листям кукурудзи по городах, і вся Чаплинка була у вітряних шумах, в легкому текучому сяйві, що переливалось на ній, як весільна фата (Гончар, II, 1959, 90).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | фата | фати |
Родовий | фати | фат |
Давальний | фаті | фатам |
Знахідний | фату | фати |
Орудний | фатою | фатами |
Місцевий | на/у фаті | на/у фатах |
Кличний | фато | фати |