хабарник
ХАБАРНИК, а, ч. Той, хто бере хабарі. - Я його [писаря] під суд оддам! Це ж.. хабарник, це ж злодій, яких і на світі мало! - кричав о. Артемій, махаючи руками (Н.-Лев., IV, 1956, 144); - Від унтерів залежить багато що в солдатському житті. А ви їх правильно хабарниками та п'явками нарекли,- додав він і підморгнув Шевченкові (Тулуб, В степу.., 1964, 136).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | хабарник | хабарники |
Родовий | хабарника | хабарників |
Давальний | хабарникові, хабарнику | хабарникам |
Знахідний | хабарника | хабарників |
Орудний | хабарником | хабарниками |
Місцевий | на/у хабарнику, хабарникові | на/у хабарниках |
Кличний | хабарнику | хабарники |