цинік
ЦИНІК, а, ч. 1. Цинічна людина. Іван слухав поповичеві теревені, сміявся: здібний хлопець Славко, але виховання зробило з нього принципового ледаря, циніка і гульвісу (Кол., Терен.., 1959, 84); Дьяконов волів би краще не слухати похмурих його прорікань, бо як не дивно, але Васька Лобатий, цей п'яниця, скандаліст і цинік, не раз уже виявлявся правим (Гончар, Таврія.., 1957, 636).
2. іст. Послідовник давньогрецької філософської школи, яка проповідувала незалежність людини від навколишнього середовища, зневагу до людської культури, повернення до первісного стану.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | цинік | циніки |
Родовий | циніка | циніків |
Давальний | цинікові, циніку | цинікам |
Знахідний | циніка | циніків |
Орудний | циніком | циніками |
Місцевий | на/у циніку, цинікові | на/у циніках |
Кличний | циніку | циніки |