чудовний
ЧУДОВНИЙ, а, е. 1. Те саме, що чудовий. Я не співець чудовної природи З холодною байдужістю її; З ума не йдуть знедолені народи,- їм я віддав усі чуття мої (Граб., І, 1959, 635); Та й то знали його не лиш як чудовного лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менше як чудовного бесідника та порадника (Фр., VI, 1951, 37); Ми щасливі, дні чудовні -пісня радістю дзвенить: Будем разом, сили повні, батьківщину боронить (Тич., II, 1947, 12).
2. заст. Чудотворний. Вернулися запорожці, Принесли з собою В Гетьманщину той чудовний Образ пресвятої. Поставили в Іржавиці В мурованім храмі (Шевч., II, 1963, 48); Літній чоловік., стає перед чудовною іконою, молиться, б'є поклони, зітхає (Н.-Лев., III, 1956, 363).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | чудовний | чудовна | чудовне | чудовні |
Родовий | чудовного | чудовної | чудовного | чудовних |
Давальний | чудовному | чудовній | чудовному | чудовним |
Знахідний | чудовний, чудовного | чудовну | чудовне | чудовні, чудовних |
Орудний | чудовним | чудовною | чудовним | чудовними |
Місцевий | на/у чудовному, чудовнім | на/у чудовній | на/у чудовному, чудовнім | на/у чудовних |