чужаниця
ЧУЖАНИЦЯ, і, ж., перев. у спол. чужа чужаниця, розм. Чужа людина; чужак. Не добре чужому чужаниці на чужині помирати (Сл. Гр.); Як чужаниця у своїй землі, Він навіть самогубної петлі Був зажадав у дикому відчаї, Та смерть сама до страдника прийшла (Рильський, II, 1960, 273); Ганна подивлялася на присутніх: відчувають вони свою людину чи він їм чужа чужаниця? (Ю. Янов., Мир, 1956, 21); Та люди чужії.. Най би які добрі були, Все не свої рідні: Я чужая чужаниця Межи ними бідний (Пісні та романси.., II, 1956, 59).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | чужаниця | чужаниці |
Родовий | чужаниці | чужаниць |
Давальний | чужаниці | чужаницям |
Знахідний | чужаницю | чужаниць |
Орудний | чужаницею | чужаницями |
Місцевий | на/у чужаниці | на/у чужаницях |
Кличний | чужанице | чужаниці |