шумливо
ШУМЛИВО. Присл. до шумливий1. Від брязку заліза шумливо Знялося з ялин гайвороння (Стар., Вибр., 1959, 60); Вітер попутний повіяв шумливо, і легко побігли Рибним шляхом кораблі (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 62); Весело чохкаючи, попахкуючи білястим димком, шумливо підкотив зіркатий, радянський [потяг] (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 12); // у знач. присудк. сл. «Так. Це ж клуб»,- згадав Орест і поволеньки пішов на нього. Всередині було людно й шумливо (Досв., Вибр., 1959, 355).