щедрівник
ЩЕДРІВНИК, а, ч. Той, хто ходить щедрувати, щедрує. - Оце так щедрівка,- схопився із-за столу зраділий Гайдим і вискочив з хати. Вслід за ним подалась і мати, несучи в руках хлібину, щоб обдарувати щедрівників (Цюпа, Грози.., 1961, 6); *У порівн. - Ну, дай нам покій! Оце ж пак заходимось ходить по хатах з жартами, неначе колядники або якісь щедрівники (Н.-Лев., І, 1956, 609).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | щедрівник | щедрівники |
Родовий | щедрівника | щедрівників |
Давальний | щедрівникові, щедрівнику | щедрівникам |
Знахідний | щедрівника | щедрівників |
Орудний | щедрівником | щедрівниками |
Місцевий | на/у щедрівнику, щедрівникові | на/у щедрівниках |
Кличний | щедрівнику | щедрівники |