їдець
ЇДЕЦЬ, їдця, ч. 1. Той, хто їсть. Це було кафе «вищого» світу.. Морозиво найкращого гатунку.. на блискучих тацях у зручних руках кельнерів носилося над головами їдців (Досв., Вибр., 1959, 393); // перев. з означ., розм. Той, хто любить добре поїсти. - А мені небагато треба поживку: їдець з мене кат зна який (Н.-Лев., IV, 1956, 286); Дорош переказав, що він буде старатися, але що з нього поганий їдець (Тют., Вир, 1964, 156).
2. Особа як одиниця при розподілі, при витрачанні харчових продуктів. Ми хуторяни-діти У мріях без кінця, Ділили сад, і квіти, І поле на їдця (Мал., Серце.., 1959, 159); // Член сім'ї, що харчується разом з іншими її членами. А їдців вистачало: окрім дітей, і сам батько, старий Мороз, років зо три до смерті не працював уже ніде, усе хворів (Головко, II, 1957, 440); Вона, Марійка, почула своє дитя саме в той день, коли в селі знову заговорили про землю.. Тому і просьбою, і грозьбою благала і їла Івана, щоб він вписав у списки чотирьох їдців (Стельмах, II, 1962, 20).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | їдець | їдці |
Родовий | їдця | їдців |
Давальний | їдцеві, їдцю | їдцям |
Знахідний | їдця | їдців |
Орудний | їдцем | їдцями |
Місцевий | на/у їдці, їдцеві | на/у їдцях |
Кличний | їдцю | їдці |