віддутий
ВІДДУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до віддути 2. Лице його [чоловіка] заплоске, губи, з котрих долішню звичайно зубами прикусував, трохи віддуті (Фр., VIII, 1952, 113); // у знач. прикм. Ходять ті ченці.., схожі не на смирних голубів, а на задерикуватих півнів з гордо піднесеним гребенем і оддутим волом (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 410).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | віддутий | віддута | віддуте | віддуті |
Родовий | віддутого | віддутої | віддутого | віддутих |
Давальний | віддутому | віддутій | віддутому | віддутим |
Знахідний | віддутий, віддутого | віддуту | віддуте | віддуті, віддутих |
Орудний | віддутим | віддутою | віддутим | віддутими |
Місцевий | на/у віддутому, віддутім | на/у віддутій | на/у віддутому, віддутім | на/у віддутих |