дурненький
ДУРНЕНЬКИЙ, а, е. 1. розм. Те саме, що дурнуватий 1. Господиня побачила, що вона хоч і дурненька, але робоча й слухняна дівка (Мирний, І, 1954, 67).
2. Пестл. до дурний 1-3. Стриба Рябко, вертить хвостом, Неначе помелом, І знай, дурненький, скалить зуби Та лиже губи (Г.-Арт., Байки.., 1958, 50); [Сотник:] Стривай, стривай, простоволоса! Дурненька, де б же ти взяла Того барвінку заквітчатись? (Шевч., II, 1953, 166); І був би він нічого собі горобчик, та тільки біда, що дурненький він був (Л. Укр., III, 1952, 480); Віоріка не знала, що таке метро, але замовчала.., а то буде [Ніколає] вважати її зовсім дурненькою (Чаб; Балкан. весна, 1960, 44); І Майбородиха, і Галецька трошки якось повеселішали од тієї дурненької вихватки й розбалакались (Е.-Лев., IV, 1956, 304).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | дурненький | дурненька | дурненьке | дурненькі |
Родовий | дурненького | дурненької | дурненького | дурненьких |
Давальний | дурненькому | дурненькій | дурненькому | дурненьким |
Знахідний | дурненький, дурненького | дурненьку | дурненьке | дурненькі, дурненьких |
Орудний | дурненьким | дурненькою | дурненьким | дурненькими |
Місцевий | на/у дурненькому, дурненькім | на/у дурненькій | на/у дурненькому, дурненькім | на/у дурненьких |