знаття
ЗНАТТЯ, я, с., рідко. Те само, що знання. Я вже трохи знаю граматику, а для перекладів практичного знаття не треба (Л. Укр., V, 1956, 22); Не завагався [Славко] натякнути на нешлюбне походження її чоловіка, хоч повинен був догадатися, що це знаття для нього зовсім не потрібне (Март., Тв., 1954, 264); - Весна має бути рання,- гоноровито відповідали панські попихачі, начеб вони самі приганяли нагайками теплу годину.- Звідки ж це знаття? - Ікра щуки підказує: вже набубнявіла на мальок! Це вам кожний рибалка скаже (Стельмах, І, 1962, 186).
Коли б (якби, щоб і т. ін. ) знаття - коли б (якби, щоб і т. ін.) знати. Коли б знаття, де упаду - то б соломки підослав (Номис, 1864, № 1744); Щоб знаття, що в кума пиття, то б і діти забрав! (Укр.. присл.., 1955, 227); Ну, якби мені хоч знаття, де ти пробуваєш, то б хоч не так журився (Мик., II, 1957, 256).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | знаття | |
Родовий | знаття | |
Давальний | знаттю | |
Знахідний | знаття | |
Орудний | знаттям | |
Місцевий | на/у знатті | |
Кличний | знаття |