набачити
НАБАЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм. 1. Звернути увагу на кого-, що-небудь; помітити, побачити. Одного разу, прибираючи дякову "світлицю", Тарас набачив у дяка грубий зшиток синього паперу (Вас., II, 1959, 362); Лаврик ще спить.., а Даринка, набачивши якось за соняшниками торішню стерню, вирішила піти колосків пошукати (Вирган, В розп. літа, 1959, 266).
2. Те саме, що набачитися. [Д е в і: ] Якби ви коли почули, як стане дядько правити про бали, комедії та всякі маскаради, що він набачив по світах. Ото є що послухать! (Л. Укр., III, 1952, 19).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | набачу | набачимо |
2 особа | набачиш | набачите |
3 особа | набачить | набачать |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | набачив | набачили |
Жіночий рід | набачила | |
Середній рід | набачило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | набачімо | |
2 особа | набачи | набачіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | набачивши |