обвинувач
ОБВИНУВАЧ, а, ч . 1. кого, чого. Той, хто обвинувачує кого-, що-небудь у чомусь. Горпина похитнулася і зблідла.. Данило... Невільник, прикутий до галерної лави. Мученик і жахливий обвинувач жінки-зрадниці (Тулуб, Людолови, І, 1957, 425); Радіщев виступив грізним обвинувачем самодержавно-кріпосницького ладу (Вісник АН, 9, 1949, 54).
2. юр. Особа, що підтримує обвинувачення в судовому процесі. Після закінчення судового слідства, після промов обвинувача і оборонця обвинуваченому надається останнє слово (Рад. суд, 1951, 57); Місцевий обвинувач був хворий, і обвинувачення підтримував приїжджий (Сміл., Сад, 1952, 207).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | обвинувач | обвинувачі |
Родовий | обвинувача | обвинувачів |
Давальний | обвинувачеві, обвинувачу | обвинувачам |
Знахідний | обвинувача | обвинувачів |
Орудний | обвинувачем | обвинувачами |
Місцевий | на/у обвинувачі, обвинувачу, обвинувачеві | на/у обвинувачах |
Кличний | обвинувачу | обвинувачі |