почесати
ПОЧЕСАТИ, ешу, ешеш, док., перех. 1. Чесати якийсь час.
2. розм. Те саме, що почухати. І чиряк даремне не сяде, хіба почешеш (Номис, 1864, № 7105).
@ Почесати березовим віником кого - побити кого-небудь різками. - А то ж задля чого [на конюшню]? - зацікавившись, допитуюся я. - Щоб конюх Тришка березовим віником почесав (Мирний, IV, 1955, 336); Почесати спину (ребра) кому - побити когось. Коли сверблять із вас у кого Чи спина, ребра, чи боки, Нащо просити вам чужого? Мої великі кулаки Почешуть ребра вам і спину (Котл., І, 1952, 185); Здавайся ж, без одсічі, зграє! Життя вам дарують, за вашу ж вину Почешуть лиш гречно подлячу спину! (Стар., Поет. тв., 1958, 225); Почесати язика: а) говорити довго і без потреби. І знову говорить і говорить - любить же Петрович язика почесати (Крот., Сини.., 1948, 45); б) обговорювати поза очі чиюсь поведінку, злословлячи при цьому. Текля ще довго стояла на воротях, шукаючи, на кому б зігнати свою злість, з ким би почесати язика (Кучер, Трудна любов, 1960, 430).
3. перен. Швидко побігти або піти. - А куди, руда? - кричить Грицько на овечку, що одрізнилась од отари й прожогом почесала з шляху до зеленого моріжку (Мирний, І, 1949, 150).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | почешу | почешемо |
2 особа | почешеш | почешете |
3 особа | почеше | почешуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | почесав | почесали |
Жіночий рід | почесала | |
Середній рід | почесало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | почешімо | |
2 особа | почеши | почешіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | почесавши |