проворкувати
ПРОВОРКУВАТИ, ую, уєш, док. 1. неперех. Видати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць і т. ін.).
2. перех. і без додатка, перен. Проговорити або проспівати лагідним, ніжним голосом. - Кохайлику! - ставши близенько, з-за спини стиха проворкувала Роксолана (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 52).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | проворкую | проворкуємо |
2 особа | проворкуєш | проворкуєте |
3 особа | проворкує | проворкують |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | проворкував | проворкували |
Жіночий рід | проворкувала | |
Середній рід | проворкувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | проворкуймо | |
2 особа | проворкуй | проворкуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | проворкувавши |