розмарин
РОЗМАРИН, у, ч. 1. бот. (Rosmarinus L.) . Вічнозелена запашна кущова рослина родини губоцвітих, із листя і гілок якої добувають ефірну олію. Згодом Зоня вийшла до салону, щоб ущипнути кілька гілочок мирту й розмарину на найменший зелений віночок (Л. Укр., III, 1952, 653); - В чому тебе мати купала? - тихо питав парубок дівчину.- Твоє волосся пахне васильками, м'ятою чи розмарином (Томч., Жменяки, 1964, 24).
2. Зимовий сорт яблуні, поширений у південних районах України. На дуже зріджених кварталах сади можна ремонтувати такими сортами, як Антонівка звичайна.., Розмарин білий і синапи (Колг. Укр., 2, 1957, 31).
3. Плід цього дерева - невелике довгасте яблуко, соковите, кисло-солодке на смак.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | розмарин | розмарини |
Родовий | розмарину | розмаринів |
Давальний | розмаринові, розмарину | розмаринам |
Знахідний | розмарин | розмарини |
Орудний | розмарином | розмаринами |
Місцевий | на/у розмарині | на/у розмаринах |
Кличний | розмарине | розмарини |